* * *
Мар’янці
Куди збігає невблаганний час ?
Де той поріг, куди нас пустить доля ?
Щемливий вітер, як билину в полі,
Завихрює, кидає нас щораз.
Дитинства світ — беззахисний аванс,
Яскравий спалах, геть спливе поволі.
А наостанок — лиш безмежжя болю,
Що ятрився — і врешті-решт погас…
Не плач дитя. Та ж світ — увесь — в тобі.
І жити з ним в постійній боротьбі —
Тобі і програвати, й вигравати.
Не плач дитя. Тобі — рости й рости,
Дорогою своєю — все пройти.
Все осягати. Всього досягати.
***
© Надія Чорноморець. Всі права застережені.