Надія ЧОРНОМОРЕЦЬ

* * *

Дощами сіє рання тиха осінь,
Весь день — немов у буковому лісі,
І десь незримо заблукали висі,
Впливаючи то в чорноту, то в просинь.

І сонце зрідка зазирне наосліп,
Чи то сприйнять, чи передати вісті,
А в теплому зволоженому місці
Опеньки розбрелись в грайливий розсип.

Сорока лиш здіймає гвалт сварливий,
Шукає долю галасливий птах.
Завмер старезний дуб, зовсім зачах.

Бредемо лісом, снулим листом прілим,
З-під ніг повільно хлюпіт вислиза,
І скапує з ялин рясна сльоза.

***