* * *
У тиші надкімнатній сутеніє.
Сідає сонце, з ним надія гине.
Твій Майстер, Маргарито, тебе зрадить.
Твій Фауст, Маргарито, тебе кине.
Твоя душа болить, стікає кров’ю,
Твоїй душі рятунку вже немає,
А Бог усміхнено сидить на небі
І з Мефістофелем у шахи грає.
О не сумуй, бо в цім пролозі вічнім
Кінець твій стане тільки передмовою.
Та в чім же, Гретхен, ти біла так винна
Перед цією трійцею чудовою?
***
© Наталя Чибісова. Всі права застережені.