* * *
Голодні пси нічне подерли небо,
на сон уже і натяку немає,
бо тихо хтось співає колискову,
яка родинних духів викликає.
І хоч давно ти погляди ховаєш,
щоб світ не осягнув твоєї сили,
по небу мчаться навіжені коні,
які з долонь у тебе сонце їли.
Нема потреби у людському зорі,
бо очі щось глибинне чітко бачать.
Ми іграшками бавимось страшними,
коли нам сонце хочеться побачить.
***
© Наталя Чибісова. Всі права застережені.