ЖАННА Д’АРК (поема)
ПРОЛОГ
Сто років. Убиті надії.
Забули ми як посміхатись.
О, Боже Святий, ми не гідні
Твоїми дітьми називатись.
Хіба ми могли сподіватись,
що час воскресіння настане?
Хоробрість маленької дівчинки
спасінням для Франції стане.
* * *
Дорослі похмуро мовчали
і лихо дивилися діти,
З них жоден твоєї муки
не здатен був зрозуміти.
Їх щось у тобі лякало,
щось викликало тривогу.
Та, проклята їх думками
була ти блаженна у Бога.
І сяяли їх обличча,
коли ти від болю кричала,
неначе щось знали про тебе,
чого ти про себе не знала.
***
© Наталя Чибісова. Всі права застережені.