ЖАННА Д’АРК (поема)
КОХАННЯ
Якого біса ти прийшов сюди?
Про що Бог думав, досі не збагну.
Кого завгодно, тільки не тебе,
я кликала на цю святу війну.
Скажи мені, тебе на цю війну,
яка нечиста сила принесла?
Сидів би вдома, Франція тобі
за це такою б вдячною була.
Коли не можу я спасти себе,
як зможу я країну цю спасти?
бо думати я мушу про війну,
а не про те, що є на світі ти.
* * *
Я тільки про одне тебе прошу:
згадай колись про мене у раю,
ти, що в колисці серця бережеш,
немов дитину, Францію свою.
Спокійно жив ти в замку на горі,
та, залишивши цей химерний рай,
її ти долі пекло розділив,
то хоч мого ти пекла не чіпай.
Якщо нагородити Бог мене
колись за вірність вирішить мою,
у Нього в ногороду попрошу,
щоб ти згадав про мене у раю.
Минули ті святі часи,
коли я щастя сподівалась.
І де ж, дурисвіте, ти був,
коли нам доля посміхалась?
Тоді я вільною була
і військом цим не керувала.
І, ні обручки на руці,
ні сяйва на чолі не мала.
І ти солдатом ще не був,
і не була я генералом.
Ти в замках тішився своїх
з жінками, їх було немало.
Чи пам’ятаєш ти мене?
В той день так млосно пахли квіти…
Хоча, серед дівчат сільських,
хіба ти міг мене помітить?
* * *
Я, може. снюсь тобі,
у ночі між боями.
В снах тиша чарівна
розквітла поміж нами.
Сидиш ти за столом
і граю я на лютні,
під тихий спів вітрів,
якісь пісні забуті.
Проте, якщо в бою,
душа про це згадає,
нехай її Господь
жорстоко покарає.
* * *
Я кожну ніч тихенько плачу,
як плачуть діти лиш малі.
Як добре, що про мене правди
ніхто не знає на Землі.
Бо, все, що матиму і маю,
і рай, і все, що є в раю,
й свої найкращі перемоги,
віддала б за любов твою.
***
© Наталя Чибісова. Всі права застережені.