ЖАННА Д’АРК (поема)
ЕПІЛОГ
І буде терпко пахнуть квітами,
і дощик крапати в раю,
в тому небесному садочку,
де я зустріну тінь твою.
Там, на Землі, немов у пеклі,
дофіни, судді, вороги,
а ти уже від цього вільний,
віддавши всі земні борги.
І ми гуляємо, щасливі,
залишивши земне вогню.
Уже не боржники нікому,
а тільки нинішньому дню.
Твоє життя, мені здається,
тоді насправді почалось,
коли нема у тебе тіла,
яке спалити може хтось.
***
© Наталя Чибісова. Всі права застережені.