* * *
Вітри осінні совами кричать,
у передмістях будять вікна сонні…
Дивлюсь на світ крилатим лелечам
з твоєї чоловічої долоні.
А десь палають зоряні світи,
десь квітнуть зорі, мов у травні вишні…
Невже зі мною ти не полетиш
лише тому, що був надміру грішним?
Земля чекає віри й чистоти,
опісля зливи – сонця й воскресіння
Збагнути вічність… Вчасно прорости
новим стеблом, не втративши коріння!
А ти смієшся: дерево буття
поволеньки над нами усихає…
А я в польоті лиш люблю життя!
А я в очах твоїх надію виглядаю.
Й, почувши спрагу крил своїх малих,
у слабкості своїй, всесильна духом,
тебе залишу для забав земних,
бо прагну лету, неба, сонця й руху!..
***
© Надія Дичка. Всі права застережені.