* * *
Ріки рвуть серед повені греблі.
Ріки кришать бетонні мости.
Дзвін і гуркіт.Холодні – не теплі
Б’ють дощі день і ніч з висоти.
А у горах сполохана крига
з ревом суне з похмурих вершин!..
І життя розгортається книга
буйним подихом митей, хвилин.
Час – неначе вода – все змітає:
і наснагу, й стремління, й пергу…
Каламуть, каламуть не питає –
осідає в серцях на бігу.
А прийде довгожданне затишшя:
сад без цвіту, без плоду – авжеж!..
І дорога, що йшла на узвишшя,
геть розмита дощенту вже…
***
© Надія Дичка. Всі права застережені.