* * *
Згоряю свічею у травах ранкових.
Впадаю у буйну, холодну свічу.
І світиться слово, і вруниться слово,
пливе час у вічність – зорею лечу…
Я дихаю травнем. Я дихаю сонцем…
Та коло скінчилось – останній виток…
Хто стане сьогодні моїм оборонцем?
Хто скласти зуміє роздертий листок?
На березі пусто. Між зорями темно.
Між хвилями тісно. Лиш проблиск в словах…
І віриться серцем: перо недаремно,
таки недаремно світилось в руках!
***
© Надія Дичка. Всі права застережені.