* * *
… Я обриваю
свою пісню
на півслові…
Старенький акордеоне,
хіба ти не довіряєш мені
свого голосу?..
Довгі тіні у вікна…
День замикає
круг свій останній
зеленим кільцем
недостиглих пшениць на обрії…
Я не хочу кінця!
Дорога,
вузька, кам’яниста,
зупиняється раптом під хатою
й наче наказує:
“Йтимеш – неодмінно прийдеш…”
Боже,
дай мені віри,
що ця дорога (як і та – в світ краси)
не веде
в… нікуди!
***
© Надія Дичка. Всі права застережені.