* * *
Я дивні снива часом пам’ятаю.
Я пам'ятаю, як ми йшли з Китаю
Провулками кривими Садгори,
У Чернівцях чекав на мене тато,
Було повітря променем розтято,
У груди нам періщили вітри.
Китай мовчазно дивиться у спину,
І не дійти до тата й до жасмину,
Що світиться у глеку. Я кричу,
Кричу, кричу і все-таки вертаю
До темного, безмежного Китаю,
Кричу й вертаю, плачу і кричу.
6.01.1994 Мюнхен
© Мойсей Фішбейн. Всі права застережені.