КРІЗЬ ПУСТЕЛЮ
Ми йдемо — отара, натовп.
Пил на шлях не осіда…
Вже потовчених багато.
Вже озлоблених орда.
Хто попереду — як лицар,
як вожак чи проводир, —
не дає ні помолиться,
ні напитися води…
Заплітає втома ноги.
Забива роти земля.
Важко ухкає дорога.
Сито галич кружеля…
Не на бій. Не на паради.
Не на подвиг трудовий…
Йде у безвість сірий натовп —
радий тим, що ще живий…
Ті ж, кого ми залишили
наші хати стерегти,
нам викопують могили
і витешують хрести…
Ми повернемось до хати?
Чи — дорога приведе
поріділий з часом натовп
у якийсь новий Едем?..
Та тоді вдивляймось пильно —
хто осилить всі путі:
чи озлоблені,
чи сильні,
чи терплячі,
чи святі?
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.