* * *
Носити все своє з собою?! —
А я далеко не ходжу!
Усім нажитим — дорожу.
Тому із хати — ні ногою.
Із голубенькою каймою
тримаю блюдце під рукою:
а раптом кине щось мені
з щедрот своїх скупенька доля? —
Павук чатує день при дні,
що втрапить муха у неволю, —
і, зрештою, бере своє!..
Господар межку заснує
і — не прогавить вже нічого.
То злидні стоптують дороги.
А злидень завжди програє.
Він може, справді, все нажите
з собою з легкістю носить —
й життя своє у шлях щомиті,
як пил з торбини, обтрусить…
Не втямлю: ну за що впускають
такого — у ворота раю?
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.