* * *
Нам пристрасті обпалювали губи.
Нам зманювали очі міражі.
І ми клялися тим, кого не любим.
І віддавались тим, кому чужі…
Та терло нас об нетрі і дороги,
і — віддирало з наших душ і тіл
усе чуже і зайве, як полову…
І — прозирали зерна золоті!
Тепер їх вітер в ниву висіває
і напуває теплий дощ вночі…
Тому земля безплідна й не буває:
вона прощає грішних шукачів.
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.