* * *
Не треба крил — ми відлітать не будем.
Не треба слів — ще галас не ущух…
Ми в цій землі — не як осколки в грудях. —
Як зерна, що терпляче ждуть дощу.
Іще кричать горласті і сміливі.
І відлітають ті, хто впорожні…
Ми ж лежимо, немов в окопах, в ниві —
щоб стеблами звестися навесні,
коли вітри снігів колючу шкірку
здеруть, як бинт, з недужої землі…
А що було нам
солоно і гірко,
світ знатиме,
як буде їсти хліб,
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.