* * *
Істина не кричить,
Вона приходить,
коли пожежу заллють
високі води
й земля потоки брудні
усмокче спрагло
і — обережно з глибин
підніме трави…
В істини голос — не плач
і не благання:
трави, що тихо вночі
шрамує рани;
трави, що тягнеться ввись
й — не пада духом…
І той почує її,
хто мовчки слуха…
Та спершу — зійде плачем
і криком болю,
бо правда душу спече
та не загоїть,
і, одвернувшися від
царів і суддів,
він стане вірить траві —
щоб стати
мудрим…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.