* * *
Світ ловив мене, та не спіймав.
Григорій Сковорода
Щоб не вешталась по світу
й не розносила скорботу,
світ спіймав мене у сіті —
давши житло і роботу.
Щоб не стукала у хати
й не будила сонні душі,
світ мені спромігся дати
теж — перину і подушку.
Щоб не мріяла про втечу
і не рвалась у розлуки,
світ поклав мені на плечі —
ланцюгом — кохані руки.
Щоб не знала супокою
і надії пута скинуть,
тішить він мене — дочкою,
й обіцяє дати сина…
І кручуся я, мов білка,
вся — в роботі і роботі.
Від порога — до причілка.
Від суботи — до суботи…
Кажуть: добра господиня,
трудівниця, жінка, мати…
Світ радіє, мов дитина, —
що зумів мене спіймати!
…Та в нічну годину Божу,
коли спить він непробудно,
я у сни його приходжу
і — йому терзаю груди.
І вилущується з літер
вільним птахом слово кожне…
Світ спіймав мене у сіті.
А впокорити не може!
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.