* * *
Стихія духу —
від присяг до зречень.
Стихія руху —
це стихія втечі.
Ніщо не спинить
і ніщо не втішить,
як стане в спину
гнати спрага Вірша:
в липучий натовп,
у лунке відлюддя,
на сміх, за грати
чи — тобі на груди…
Стихія духу —
від присяг до зречень…
Мене не слухай —
обніми за плечі;
допоки прагну
я твого полону,
допоки спрагла —
воду п’ю й солону…
Але не тішся —
так не буде вічно.
І спрага Вірша
знов мене покличе!
І — ти даремно
мене схочеш втримать.
Ця сила — темна
і непоборима —
враз владно й рвійно
розіб’є окови
й твоїх обіймів,
і моїх любовей…
І, бранка духу,
я віддамся знову
стихії руху,
що породить Слово…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.