МОНОЛОГ СНІЖНОЇ КОРОЛЕВИ
Стільки часу страчено і сили! —
Все дарма — погрози і дари…
Я для тебе — Арктика, мій милий.
Ти мене не зможеш підкорить.
Тут не квітнуть трави і дерева,
тут не будять сонця солов’ї.
Я для тебе — Сніжна Королева.
Ти — на території моїй.
Тут мої закони і звичаї.
Світ мій захолов, знімів і стверд…
Ти — єдине! — можеш бути Каєм.
Та мені твоїх не треба жертв.
Бо, якщо тебе не порятує
хтось, у кого в серці є вогонь,
ти схолонеш — в льодяну статую
біля трона сніжного мого…
Не марнуй даремно часу й сили.
І — не клич у сонячні краї.
То лише снігурку розтопили
промені весняні — в ручаї.
Арктика ж — не жінка, а — держава!
Я її кордони стережу.
Я б — хотіла… Та — не маю права
йти на територію чужу.
Бути — гостя. Танути — як Єва.
Сточувать на воду житіє…
Але ж ти кохаєш — Королеву!
Тобто — ту, яка я зараз є…
Кажеш, десь на півдні
ти — володар,
Цар могутній, непокірний лев…
Йди і царствуй!
А в чужих широтах -
не проси любові в королев…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.