МІФ ПРО ТВОРЧІСТЬ
Коли у непроглядних нетрях
світи впокоюються в снах,
слова злітаються — як нетлі
на клич відкритого вікна.
Вони дрижать, вони тріпочуть
і — від розпеченого скла
моєї лампи взяти хочуть
дещицю світла і тепла…
Але вмирають безталанно —
чи з подиву, чи во хмелю,
чи з опіку, чи від обману…
І — опадають в чаші люстр…
А я — витрушую безсило,
сама спустошена дотла,
на аркушу долоню білу
легкі,
знекровлені тіла…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.