ДИПТИХ ПРО КРУКА
I
Крок праворуч, крок ліворуч —
стіни, дім…
Крок вперед чи крок назад —
до чого ближче?..
Я життя своє прокручую —
як фільм.
І дивлюсь собі колишній —
у обличчя.
І оцінюю німу, бездарну гру:
крок праворуч, крок ліворуч —
всюди грати…
З даху голос подає голодний
крук -
мов нагадує — про волю
і про Страту…
Я — одна. Я навіть з дзеркалом —
мовчу,
мов боюсь побачить в ньому — потойбіччя.
…Крок праворуч, крок ліворуч… —
День топчу,
і, як віком рятівним,
вкриваю ніччю!
І тоді не будить тишу
жоден звук -
ні попереду,
ні збоку, ні позаду…
Та проламується в клітку
впертий крук. -
Хоче вивести на волю,
як на Страту…
II
Я тебе нагодую з долоні —
ти тільки мовчи!
Краще крилами бий,
та не треба розтулювать дзьоба…
Ти до цього був — сам.
А це значить, що був ти — нічий.
Може, тому й набув собі
чорну, зловісну подобу…
Ти не станеш уже
ні синичкою, ні журавлем.
І не змиють дощі
колір трауру, зла і печалі…
Бо, я знаю, що був ти
не там, де співочий Едем,
а сидів на хрестах —
поруч тих, хто на них
умирали.
Бо літав — там, де сажа,
де попіл, де кров, як мазут.
Бо вологу спивав —
із очей, що вже світу не бачать…
Я тебе нагодую з долоні… —
Ти тільки забудь
свою місію — вісника смерті
й невтішного плачу!..
Ти ж до цього був — сам.
А це значить, що був ти — нічий.
Може, тому й набув
собі чорну, зловісну подобу.
…Я іще не здаюся.
А отже, мій круче, мовчи!
Й об мої дзеркала
не обламуй голодного дзьоба…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.