СПАДКОЄМНИЦЯ ЄВИ
Наснилось:
безконечне біле поле.
І я стою. Й нема шляхів назад.
Як перейду, то буду я — на волі.
А там мене чекає
райський сад!
Ступаю в сніг, неначе не своїми.
Неначе у повільному кіно…
І ось він — мій Едем.
В нім глухо й зимно.
В нім яблука обірвано давно.
Вони в хмільне вино перебродили…
(Незірвані — згнили на тих гілках!)
І п’яна Єва, в простирадлі білім,
між голих яблунь
втомлено блука…
Й нема спокою цій нещасній жінці —
її кленуть за яблуко оте…
І — п’є вона.
І — ллється через вінця…
І — тане сніг…
І знову сад цвіте!
І — на очах у мене достигає
плід райський…
Терпне Євина душа:
“Не рви хоч ти!..”
А я його зриваю!..
Хоча мене ніхто
не спокушав.
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.