* * *
Не бійсь. Це не твоя — моя стихія.
Я нею свій ланцюг перегризу,
що стискував мені і горло, й шию…
Ти віяв вітром. А нагнав — грозу.
Спасибі. Я тепер — як щедра злива,
що рветься спраглу землю напувать.
Не бійся — я по-справжньому щаслива,
коли на волю випущу слова.
Душа лише на повний голос вміє —
співати чи кричати на юру…
Не бійсь. Я, на відміну від стихії,
заручників невинних не беру.
Ти все зробив, що міг.
А більш — не треба.
У мене важко вимолить сльозу…
Я не ділюсь ні плахою, ні небом.
Ти — сіяв вітер.
Я — пожну грозу!
О, не карайсь.
Я не хитаю гнізда
й не пригинаю сосни до землі…
Ти сієш — тишу?!
…Ще втекти не пізно.
Та — втікачам я не дивлюся вслід…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.