* * *
Я в цій любові — як у лісі дикім.
Як жертва — перед Божим вівтарем.
Тут ходять звірі — й точать гострі ікла
об душі насторожених дерев.
Я їх боюсь. Я їх не знаю мови.
Я — безпорадна, стерпла і німа.
І — що мені робить в такій любові,
в якій для мене схованки нема?
Я в ній — не за бажанням, а з принуки…
Я в ній давно — в холодній однині…
Прости мене.
Візьми за зимні руки.
І — відведи туди, де є вогні.
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.