* * *
Між любов’ю і пристрастю б’ється,
мов жилка, душа,
напуваючи кров’ю однаково —
маски і лики.
Наточу з неї трохи —
щоб кров’ю наситить… вірша.
Він, немов прилипало,
живе за рахунок великих.
Вирушає у мандри
на днищах морських кораблів,
але гине завжди,
коли втрапить в мілке прісноводдя.
І — шиплять, піну ловлячи,
мушлі спустошених слів
на піщаному березі,
наче на смертному одрі…
Між любов’ю і пристрастю
б’ється заблудла душа,
і боїться, і хоче
їх зважити і перемірять…
І тому я до жилки
тулю, наче п’явку, вірша -
він, як гріх, виживає
лише за рахунок зневіри…
І напруга — спадає…
Хоч кольору кров — не міня!
Просто — легше стає,
коли біль проривається криком…
Після ночі гріха
бачу в променях судного дня,
як вертається істинність
маскам,
обличчям
і — ликам…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.