* * *
Я для тебе просила сили.
І, коли мені Бог відмовив,
віддала тобі власні крила —
віддираючи їх із кров’ю.
Ти їх довго до себе міряв,
а ще довше учивсь літати.
Я просила у Бога віри —
і її не схотів він дати.
А коли ти піднявся в небо
і в польоті розправив крила,
я молила його за тебе —
щоб воно тебе полюбило…
Та не знаю, чому так сталось,
хто кого не схотів прийняти:
дуже мало тобі літалось —
я не встигла намилуватись…
А як впав у високі трави,
і схилилася я до тебе,
ти сказав мені, врешті, правду:
що тобі — не потрібне небо…
Я і Бога, й тебе — простила.
Тільки ж крайня — душа моя:
їй болять мною зраджені крила —
так, неначе упала
я.
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.