* * *
Спинилась радо
на сухій межі:
ну, слава Богу, вже оман немає!
Та щойно розчинились міражі,
як зачинились всі ворота раю…
Стою — як стовп. Куди тепер іти?
І де шукати втіхи і любові? —
Реальність — не оази, а хрести,
що живляться
лише слізьми і кров’ю…
І гола правда зносить — на сміття! —
оздоби, сни, вчорашні насолоди.
Вона — прокляття, а не нагорода
за втрату ілюзорності життя…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.