* * *
Ми народжуємося справжніми —
голі, беззахисні і крикливі.
Перша ілюзія — перший захист:
біла пелюшка,
теплий сосок…
Потім ми обростаєм новими —
втрачаючи ті, з яких виросли.
З часом ілюзій помітно меншає,
але ті, що приходять на зміну,
затримуються надовго
і називаються —
життєвими непроминущими цінностями:
любов’ю, вірністю, честю, обов’язком…
І коли вони знімають маски
(оголюючи інші свої подоби),
ми старіємо
і — страчуємося…
Врешті, щасливі ті,
хто до смерті
так і не побачив перед собою
обличчя останньої
ілюзії життя —
ілюзорності самих себе в цьому світі.
Її смерть
здатні пережити
лише справжні мудреці —
голі, немічні,
але вже не крикливі.
Вони мовчать.
Тому ми так і не знаємо,
що ж ховається
за останньою маскою останньої ілюзії.
Як і того,
чи справді вони щасливі —
оті, хто знає…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.