* * *
Це місто — сфінкс.
Я в нім тебе
не розпізнала, не впізнала…
Дощі сочилися з небес
на кам’яні його портали;
змивали пил із жолобів,
стікали в тріщини пропащо
і — розганяли голубів
з похмурих площ
в глухі піддашшя…
Це місто — сфінкс.
Тут тісно так,
що не обнятися — не можна…
Та погляд з кожного хреста
в мені бентежить жилку кожну.
І — припикає погляд мій,
що прагне волі і простору,
до тих шпилів, що від землі
прямолінійно рвуться — вгору!
До сірих плит,
до стін глухих,
що стільки бачили і знають…
Це місто — сфінкс.
Воно гріхи
сваволі й бунту не прощає…
Воно мовчить.
І я — мовчу.
І на твоїх безмовних грудях
я надриваюсь од плачу:
ми тут щасливими не будем…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.