* * *
На судній площі
квіти не ростуть.
На ній — кричать чи німо смерть приймають.
Перед юрбою ідолів карають,
пророків і призвідників до смут.
Я там була. Й — мене там не було.
Ні в натовпі, ні на арені смертній
мене ніхто не бачив — розпростерту
і втоптану ногами у зело —
побіля стін, що замикають круг…
(Я б їх хотіла вкрити живоцвітом!)
Я ж — не пророк, не бунтівник, не ідол,
щоб помирати красно — на миру.
Я — лиш трава, чиє коріння — тут.
Затоптана байдужими ногами,
я тільки й можу — розколоти камінь.
Та — квіти обіч плахи
не ростуть!
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.