* * *
Далі, далі, все далі —
від судної площі,
від людьми затромбованих, знуджених вулиць…
Десь попереду — простір, де вітер полоще
небеса, що, як крила, ушир розгорнулись.
Вище, вище, все вище —
де сонце і зорі,
від гнівливих багать і золочених храмів,
де ув’язнений Бог все не прийде до тями
й — все частіше до себе
приміряє покору…
Далі, далі — від площі.
Та — не далі від себе,
якщо й скинеш терновий вінок з голови…
Вище, вище і вище —
в очищене небо.
Та — не вище трави!
Та не вище — трави…
***
© Наталка Фурса. Всі права застережені.