Олексій ГАНЗЕНКО

ПО ШАРАБАНУ

Пішли ми якось вчотирьох,
Дві дівчини і я з Русланом,
На поле разом по горох,
Де діяли за спільним планом:
Дівчата скраю рвуть, а ми
Поперлися туди де рясно.
Зненацька враз, де не візьмись,
Колгоспний сторож, та як хрясне
З берданки він, то мчали ми,
Як мерседес по автобану!
Дівчата що, вони втекли,
А нам дало по шарабану!

Щоб з корефанів зняти стрес,
Піду на все, от буду гадом!
Знайшли ми інший інтерес:
До тітки я повів бригаду.
Та має діжечку винця.
Чи ж не пригостить ненароком?
Але біда, пригода ця
Нам обернулась іншим боком:
Сьорбнули подруги ніщо,
А ми з Русланом аж по жбану!
То їм, дівчатам, хоч би що,
А нам дало по шарабану!

Тут захотілося курить
Мені й Русланові до сказу.
В кишенях же хоч запали,
І тітка не дає, зараза!
А в неї був сусід Максим,
Пішов у того попросити.
То він устигнув, сучий син,
За дві хвилини натрусити
В тютюн голівок сірників
І прикурив мені й дружбану…
Дівчата що: ха-ха, хі-хі,
А нам дало по шарабану!

В макітрі бемкала гроза.
Та щоб дарма не сумувати
Я „мага” увімкнув і за —
Пропонував потанцювати.
Руслан Анжелу взяв, а я
Тулюся щільно до Ірини
Й рука моя, мов не моя,
Сповзає тихо їй зі спини.
Кажу: — Давай з тобою вдвох
Сплетемо спільну ікебану.
Давай, — кажу… Коли: торох! —
Як трісне щось по шарабану!

І чую — тітчина рука
(Ввійшла тихенько до кімнати):
— Ось покажу тобі „іка…”
Чи як його у біса звати!
Бігом додому, лайдаки!
Голодні кури там і свині.
А то вагу ції руки
Пізнають винні і невинні!
У мене тітка то состав,
То суміш із пропан-бутану!
Права качати я не став,
А то як дасть по шарабану!

Ну, ми ще провели дівчат
Удвох, як справжні джентльмени.
А вдома мати вже стріча
(Вона нервова трохи в мене):
— Ти де тинявся, бісів син? —
кричить схвильовано і грізно.
— Чому води не наносив?
Чому прийшов додому пізно?
Та віника до рук хапа,
А з ним вона ведеться вміло,
Та як махне, та як попа…
Ну далі й так все зрозуміло!

Жовтень 2003

© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.