Олексій ГАНЗЕНКО

ВИ

Ваші зорі вам сипляться з неба у простягнуті руки
І як просо збігають крізь пальці
Зорі-просо вам сипляться з неба що розкраяне навпіл на блакитне і жовте
І збігають крізь пальці
Ваші сиві воли вперто тягнуть у небо одвічного плуга
В небо соколом розтяте навпіл на блакитне і жовте
Ваші руки що просо збігає крізь їх розчепірені пальці
Ваші руки лежать на чепігах і правлять у небо
В небо котре розкраяне навпіл

Ваші груди розкраяні навпіл блакитним надія й солоним чепіги
Ваші груди ковтають солоні дими від борні і солодкі від бортей
Ваші руки що просо збігає із них наче зорі що впали
Ваші руки підносять до рота солодкий ужинок що збігає між пальців
Залишаючи вам тільки порох і смуток

Ваші ноги стоять на калиновім листі що вмерло і впало
На огнистому листі що вмерло і впало на землю чужу і пекельну
На ту землю що родить волів і калину і просо і пісню
Дивну пісню що падає в серце як зорі і збігає крізь пальці
На ту землю що нею ходив і її осінив Первозванний

Ви йдете по калині ви топчете листя і просо і пісню
Знов погоничі ваші крізь пекло ведуть вас в едеми
У едеми на небі що розтяте навпіл на блакитне і жовте
Що із нього вам падають зорі і збігають до решти крізь пальці
Ваші руки прикуті дрижать на одвічних чепігах
І не годні долонею ви стерти піт із чола неквапливо

Ви йдете за волами але ви не дивитесь в небо бо сієте просо
Ви не дивитесь в небо бо сієте просо у землю чужу і пекельну
Санчопанси ви сієте просо що може упало вам з неба
Може то і не просо а зорі упали вам з неба
З жовто-синього неба
Санчопанси куди то здрібнілі ведуть вас тепер донкіхоти

Ваші руки неначе прикуті лежать на одвічних чепігах
І століття збігають крізь пальці

30 жовтня 2004 р

© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.