* * *
А Владиславку знову дощ минув,
Хоч нам його і сватали прогнози.
Отак завжди, коли в людей морози,
У нас моква, а ждеш, аби линув,
То йде не дощ а, ну хіба що, сльози!
У Шупиках он за грозою грози,
А Владиславку знову дощ минув…
Чи ми гріхів набралися, як бліх,
Чи ми такі п’яниці, чи гулящі,
Що кинув нас Господь напризволяще?
У Козині он кажуть, як на сміх,
Все град побив і в Ємчисі не краще —
За день і сонця промінь не мигнув,
А Владиславку знову дощ минув…
Хтось чув, узавтра, буцімто, „прорве”,
Та то, либонь, даремні теревені.
Вже жабам по коліна у Бутені,
А над Яхнами хмара знов пливе.
Ну хоч би хто приніс дощу у жмені!
Та розвернувся дужо, та махнув…
Ех, Владиславку знову дощ минув!
2003 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.