* * *
Чотири кроки я ступив
У темінь снів,
Чужих, брунатних, хижих…
Там лисий лис
Голодним псам псалми співав,
Та я не чув, я шепотів: „боюсь…”
У їх химерній хижі…
І був між тими синій пес,
Він біг за мною,
Мов огидний спогад
(Так, наче вкрав у когось портмоне)
І все кусав мене…
Фригідних фраз негідний сенс
Мені доводив синій пес,
На схилі снів,
На сконі слів,
У розпалі похмурих понеділків;
Бо від вівторків до неділь
Я вже не спав: ходив,
Благав, гатив
У сиві шиби пізніх породіль,
Розпачливо питав, чи не від мене…
Вагітні юнки реготали всмак,
Недопалки гасили в „пепсі-колі”,
І смачно цвіркали крізь зуби,
(Чи крізь долі).
І все було не там,
І те було не з тим,
Не так…
Бо я нікого не любив.
Лежав і м’яв пирій
І ранив пальці,
І кляв себе: бодай ти здох!..
А ще були зухвальці,
Які казали, що людина — Бог!
2005 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.