* * *
Пахучим трунком пахощі пливли,
Замріяно цвіли маслини червня,
А ми перекидалися знічев’я
Словами, що ,як вишні, одцвіли.
Але на вишнях тільки пустоцвіт,
А у словах — знервованість і втома;
І ти, така буденна і знайома,
І я, такий ображений на світ.
Навіщо ми пережили сніги?
Навіщо ми пішли в зелене літо?
Нас остудили дикі первоцвіти
І жар кохання вже не до снаги.
Як пам’ять незабутньої зими,
Нам тополиний пух лягав на плечі.
Та надто пізно, надто не до речі,
Бо вже у літі розчинились ми…
1994 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.