РЕТРО
Свистить заклично чайник на вогні.
Муркоче мирно кішка на підлозі.
Годинник час карбує на стіні,
Вночі і вдень. Неначе у знемозі
Скупий король карбує таляри.
Вже сім міхів набив сердега злота.
Гей, зупинись, вернися, повтори!
Ні, не стає, не слухає, сволота!
Все цок та цок… На скронях сивина,
У грудях тисне, нидіє у серці.
Похмурий біль, що суне як мана,
І втомлене обличчя у люстерці…
А де ж вони, ті сонячні літа?
Коли було: від усмішки яснієш;
Коли здавалось, не ходив — літав,
Не вмів та міг, а зараз, хоч і вмієш…
Немов учора мав ще при собі
І шал і хист, і бігав до дівчинки,
І годен був на дружбу і на бій,
І на любов, і на шалені вчинки…
Носив „болонью”, мріяв про „джерсі”,
Мугикав „Бітлз”, Висоцького й „Смерічку”,
І за чотири роки, як усі,
Виконував чергову п’ятирічку.
Профком, партком, і черги й дефіцит,
І кисле пиво й премія в бригаді.
На паливний — дістати антрацит,
І прапори червоні на параді…
Минуло все. Сидиш у напівсні,
Бухикаєш у теплий комір светра.
І вже твої улюблені пісні
Звучать нечасто у програмі „ретро”.
І ретросни шкребуться у вікно,
І ретросум постукує у скроні,
І потяг твій вже не „ швидкий” давно,
І ти один на дощовім пероні…
2004 р.
© Олексій Ганзенко. Всі права застережені.