* * *
Дощ вмиває вікно.
Я ховаю обличчя в долоні.
Знову блискавки тінь
на підлозі тремтить біля ніг.
Так самотньо нам вдвох…
Дощові сині в яблуках коні
Лижуть руки дерев
і лягають в пилюку доріг.
Зрадив знову вогонь…
Осипаються жовті комети
На осінні міста
із піску і сліпучого скла.
Вже немає душі
у закутої в простір планети.
Вже немає віршів
у душі, що любов’ю стекла.
***
© Олена Гаран. Всі права застережені.