Ольга ГЕРМАНОВА

ПРО ВІРУ

Я беру у життя все, що можна узяти,
Я – людина, і я усвідомлюю це.
Я любов’ю прикрасив свої постулати,
Малював на скрижалях я Боже лице.

Я молився тихенько у час безнадії.
Я сміявся у вічі своїх ворогів.
Зникли сльози і більше не змочують вії, -
Відіслав я у вирій замерзлих птахів.

Я тепер, що б не сталось, завжди посміхаюсь,
Чи то кара небесна, чи галас віків.
Все ж за роки прожиті нерідко караюсь,
Але я не благаю прощення гріхів.

Я спокутую їх…

Коли прийде розплата,

Зійде сонце, на землю зірки упадуть,
Коли постать, давно на хресті розіп’ята,
Знову піде між люди, в земну каламуть.

***