КРАХ І ВИР
Кричуща пустеля в нічнім безголоссі,
Німе здивування заломлених брів…
Здіймається, в’яне, сивіє волосся…
Це крах самолюбства чи вир почуттів?
У щепленнях долі гартуюся марно.
Ви друзів зіграли, тепер — ворогів.
Настільки зухвало, наскільки бездарно…
Це крах самолюбства і вир почуттів.
Засмоктує тванню провалені ролі…
У посмішки — вищир, у неба є дно.
І що нам слова за лаштунками волі
І межі добра крізь розпите вино?
І що нам кохання крізь спалах натхнення?
І що нам вогонь, коли всесвіт згорів?
І що ми знайшли в торжестві повсякдення? —
Лиш вир самолюбства і крах почуттів.
Кричуща пустеля в нічнім безголоссі…
Хапаюсь за вітер, рятуюся сном…
Від розпачу випало сиве волосся
Й картонна корона скотилась за трон.
***
© Ольга Германова. Всі права застережені.