Ольга ГЕРМАНОВА

ОСІННЯ ЖОВЧ

Осіння жовч… І мрії нетутешні…
Вдивляюся в облізлі очі хмар.
Слова приходять: вдалі й недоречні,
І падають дощем на тротуар.

Іду в нікуди завченим маршрутом,
У безвісті шукаючи снагу.
Любов і смерть – незмінні атрибути –
Розвіють екзальтовану нудьгу.

Цей світ – дурний, як сон,

брудний, як дійсність,
Кудлатий дим розпалених багать.
Потрапивши до нього у немилість,
Лишається не жити, а сконать.

Суспільство шкодить серцю самотою.
Думки крамольні – з медом на вустах…
Не вимагай, щоб я була не тою,
А попроси, щоб все було не так.

***