Ольга ГЕРМАНОВА

ПРО ЖИТТЯ

Життя просочилось крізь чорну сторінку
І впало на землю провулками днів.
Шукаю губами розталу сніжинку,
Будую думками оазу із слів.

Крізь зливу дощів чую гуркіт гармати –
Це зло невимовне, що в кожного з нас
Занесли жорстокі, нелюдські догмати,
За пилом яких ми втрачаємо час.

Життя просочилось крізь нашу епоху
І впало на східці до снів майбуття.
Відтоді до світу звикаю потроху.
Яка ж це оманлива мрія – життя!

***