Ольга ГЕРМАНОВА

РОЗПЕРЕЗАЛИСЯ ДУМКИ…

Ми піднімалися нагору,
Не розмикаючи долонь.
Ще досі пам’ятаю морок
Заліза Ейфелевих скронь.

Поодинокими рядками
Тамую ностальгічний біль.
Іду в місцеві Нотр-Дами,
Бажаючи знайти свій стиль.

Тисячолітній сум долаю.
На дно могутньої ріки
Із вежі подумки стрибаю…
Розперезалися думки…

***