Ольга ГЕРМАНОВА

ГОДИНА ПІК

Мовчиш, шепочеш, розмовляєш
І зриваєшся на крик,
Повітря пальцями стискаєш,
Як відьомський чарівник.

В реаліях зламавши крила,
Сиплеш брудом – це твій фах,
А очі – воском заліпило,
А в душі – іржавий цвях.

Кілком пронизуєш невірних
У чернечому вбранні,
Будуєш східці для нерівних
В соціальній площині.

В годину пік ідеш по трасі,
Просиш Бога: “Відпусти!..”
Цінуєш смерть як ліпший засіб
Для досягнення мети.

***