* * *
Той лист зелений був, другий
Від осені пожовклий, від часу,
А третій, мов би сонце на світанні.
Весна вдягла у одяг дорогий
Та пильнувала пещену красу.
До чого їй усі твої зітхання?
Свій перший лист я дарував чеканню.
О золото спокою та спочинку!
Придивишся — все зрозуміло в нім:
Достиглий плід на гнучкому гіллі.
Невже колись перегорну сторінку,
Почую грім, негучний віщий грім,
І розчинюся в спокої землі.
Я другий лист подарував імлі.
Мій небокрай напоєно червоним,
Коли нове народжується слово,
Що зігріва, не блимає юрбі.
Жадать його, втрачать, шукать до скону,
Згасати в нім, спалахувати знову,
Клекочучи у радощах, в журбі.
А третій лист я залишу собі.
***
© Сергій Гольдін. Всі права застережені.