* * *
І злаки, зламані злобою, і зола
Спориш вкрива безбарвністю своєю,
Кривава зірка шкіриться над нею,
Немовби мертвих з пекла привела.
О безнадія стогону й жалоб!
Міста клекочуть, спокою немає.
Та що ж робити, що створити, щоб
Всміхнувся день моєму дивокраю?
Не знаю, і дивлюся на людей,
Які також не бачать свого шляху.
В багні інтрижок та дрібних ідей
Хто бачить зиск, другий шанує плаху.
А я шаную Лугу глибочінь,
Коли Чумацький Шлях ляга на воду.
Гниле згниє, перейде звично в тлінь;
Лишаться правда та дівоча врода.
***
© Сергій Гольдін. Всі права застережені.