КАПІТАНИ
3.
Щойно крізь вітрила й троси
Прозирає давній форт,
Як веселі вже матроси
Поспішають вийти в порт.
Там, хильнувши пінту сидру,
Дід пускає думку в лет:
Що, мовляв, убити гідру
Може чорний арбалет.
Темношкірі там мулатки
Запальні ведуть танки,
З кожної там линуть ятки
Їдла пахощі п’янкі.
А в шинках, в чаду азарту,
Від зорі і до зорі
Мічену кидають карту
Чепурненькі махлярі.
Добре на причалах порту
І тинятися, й лежать,
І з залогою із форту
Бійки в темряві зчинять.
В чужоземок старцювати,
Зо два су добуть бігцем,
Мавпочок їм продавати
З мідним в носику кільцем.
Потім бліднути від злості,
Стисши в жмені оберіг,
Все нараз програвши в кості
На долівці поміж ніг.
Але змовкне шал дурману,
Белькотання слів п’яних,
Щойно рупор капітана
В море знов покличе їх.
***
© Максим Стріха. Всі права застережені.