Микола Ґумільов (в перекладі Максима Стріхи)

СЛОВО

Як над світу творивом готовим
Бог схиляв лице своє, в ті дні
Сонце в небі зупиняли словом,
Словом стіни рушили міцні.

Завмирали враз орли та меви
І зірки до місяця гнав жах,
Як, неначе полум’я рожеве,
Слово пропливало в небесах.

Та були в житті низькому числа,
Наче під’яремна череда,
Позаяк усім відтінкам змислу
Навчене число відповіда.

Сивий патріарх, собі під руку
Підкоривши і добро і зло,
Вдатися не сміючи до звуку,
Креслив на піску тоді число.

Та забули ми, що осіянне
Тільки слово між земних тривог,
Євангелія ж від Іоанна
Промовляє: Слово — то є Бог.

Звузили йому ми видноколи
До убогих меж свого єства
Й, наче у спустілій борті бджоли,
Кепсько пахнуть неживі слова.

***

© Максим Стріха. Всі права застережені.