Надія ГАВРИЛЮК

* * *

Стелить сніжну постіль зима світу,
Сиплеться сніг серед білого цвіту,
Спускається на землю сріблясте полотно,
Буяння краси й весни покриває воно.

Сіється на душу смуток, немов сніг
І уже не видно тих ясних доріг,
На серце спадає холод, мов пороша
І здається, що минулося хороше.

Але в будь-яку негоду сонце встане,
Сніг розстопиться, весна настане,
Знов забуяє її краса і врода,
Прокинеться завмерлая природа.

Так і сніг на душі, що смутком зветься,
Хоч вічним здається – минеться,
Зійде сонце усмішки, засяє лагідне слово
І радість у серце повернеться знову.

***